Сексуальні гріхи слід сповідати, як і всі інші гріхи. Отже: конкретно і коротко, але повно.

Сповідь гріхів щодо шостої заповіді обросла легендами. З одного боку, можна почути нарікання пенітентів (тих, хто сповідається, ред.) на священників, які нав’язливо розпитують про секс у сповідальниці. З іншого боку, існують анекдотичні випадки про каянників, які намагаються винахідливо приховати гріхи в сексуальній сфері, використовуючи для цього на перший погляд невинні та безглузді фрази. Це показує, якою важкою для обох сторін може бути зустріч на сповіді та визнання інтимних гріхів.

Передумови, про які потрібно сказати

Перша передумова, яка здається очевидною, полягає в тому, що і пенітент, і сповідник серйозно ставляться до Таїнства Примирення. Це означає, що вони разом звертаються до Божого милосердя, яке покриє людські гріхи, і водночас шукають шляхи, якими людина, підтримана Божою благодаттю, намагатиметься відірватися від своєї недосконалості. Тому немає сенсу, щоб цей текст читав той, хто до сповіді приступає лише при нагоді, і найбільша радість для нього – глухий священник, який поспішно перейде до наступного пенітента. Якщо хтось хоче зрізати кути та цікавиться, яке формулювання використати, щоб сказати якомога менше на сповіді, припиніть читати далі.

Друга передумова – нагадування про порядок Десяти Заповідей. Слухаючи сповідь, я іноді зустрічаю людей, які зізнаються у своїх гріхах проти шостої заповіді, а потім замовкають. Однак після короткої розмови виявляється, що вони багато грішили в інших сферах свого життя, але сексуальні гріхи настільки домінують над їхніми емоціями та відчуттям гріховності, що затьмарюють усе інше. Тоді, здається, вже не має великого значення те, що каянник свариться вдома, що через лінощі не виконує своїх обов’язків, а брехня стала для нього звичною.

У цьому контексті я прихильник того принципу, що не випадково статеві гріхи стоять на шостому місці, а не на першому. В Декалозі на першому місці стоїть заповідь любові до Бога та ближнього, тому стосунки з Богом, бажання приймати Таїнства, живлення Божим словом, особиста молитва та побудова гарних стосунків з ближніми мають турбувати нас більше, ніж проблема отримання того чи іншого тілесного задоволення.

Не буде зайвим нагадати для рівноваги, що людська сексуальність – це не гріх і не пастка диявола, а Божий план і дар. Оскільки людина була створена в Раю як чоловік і жінка, в організмі людини помітні статеві відмінності, гормони підштовхують її до сексуального задоволення, а розмови про ерекцію та оргазм не є сферою лише для сексолога з глянцевих журналів. Хоча деякі люди ставляться до сексу як до парку розваг, де шукають дешевих і швидких задоволень, сильних переживань і екстатичного піднесення, це не означає, що ця сфера належить тільки їм. Глибока віра не є несумісною зі задоволеним статевим життям.

Третій пункт стосується сорому та збентеження, які зазвичай супроводжують визнання нечистих гріхів. Більшості людей соромно говорити про свої дуже інтимні справи. Сором тут є природним і цілком зрозумілим явищем. «Було б дивно, якби вам не було соромно», – кажу іноді тим, хто сповідається, запевняючи, що Господь Бог оточив почуттям сорому сферу, таку ніжну й красиву, а водночас таку вразливу, щоб захистити її від поглядів і вух допитливих людей.

Ексгібіціонізм у моїх очах – девіація, незалежно від того, чи бідолашний чоловік роздягається догола на очах здивованих перехожих, чи хвалиться в ЗМІ, з ким і в яких позах мав статеві стосунки. Сповідь відрізняється тим, що називання гріха є шляхом до примирення з Богом, необхідним етапом для очищення та подолання гріха. Зло треба назвати, якщо його необхідно спокутувати, якщо його пробачити.

Нечисті думки

Наслідком того, що Бог створив сексуальність і довірив її людині як скарб, яким треба вміло користуватися, є те, що не кожен прояв сексуальності є гріхом. Зрештою, для людини нормально мати еротичні думки, виявляти в собі сексуальний потяг.

Якщо жінка подобається чоловікові, якщо її краса привертає його увагу або якщо він навіть виявляє в собі, що хотів би мати з нею секс – це ще не гріх. Якщо жінці сниться голий чоловік або їй дуже хочеться пригорнутися до красивого хлопця, це не означає, що вона згрішила проти цнотливості. Такі ситуації означають лише те, що вони нормальні люди.

Відчуття голоду не означає, що хтось згрішив обжерливістю; те, що мені хочеться вдарити того, хто мене сильно роздратував, не означає, що я його ненавиджу; і якщо мені подобається машина мого друга і я хотів би мати таку ж, з цього не випливає, що я заздрісна людина чи злодій.

Отже, коли ви маєте зізнаватися у своїх еротичних думках, коли вони стають нечистими? У двох ситуаціях. Коли хтось свідомо провокує сексуальні фантазії, щоб викликати збудження (наприклад, переглядом порнографії чи добровільно створюючи образи в уяві), або коли людина свідомо й добровільно бажає вчинити гріховний акт, але з тих чи інших причин просто не може цього зробити.

Якщо містер X хоче переспати з місіс Y і неминуче зробив би це, але місіс Y рішуче відкидає його умовляння та пропозиції, навіть якщо статевий акт не відбувся, пан X вже згрішив у своєму серці, тому що він зважився на такий вчинок, і тільки небажання пані Y завадило здійсненню цього наміру.

Як сповідатися

Статеві гріхи слід сповідати, як і всі інші гріхи, тобто за перевіреним принципом: конкретно і коротко, але повністю. Добре на початку сповіді представитися двома словами, щоб сповідник знав, має справу з холостяком чи розлученим, холостячкою чи заміжньою, неодруженим чи насельником монастиря.

Вже під час іспиту сумління варто подумати, як назвати гріх, щоб священник, який слухає сповідь, мав змогу зрозуміти, що насправді сталося. Розрахунок на те, що це вдасться зробити біля ґраток сповідальниці, можливо, закінчиться невдачею і священнику потрібно буде це додатково з’ясовувати.

Сказати, що «я вчинив нечисто» — термін настільки широкий, що невідомо, чи йдеться про гріхи, пов’язані з еротичністю людини, чи про брудні наміри під час надання комусь допомоги, чи про брудну гру в ділових переговорах.

Крім того, використання евфемізмів, таких як «я бачив гидкі речі», «я був нескромним» або «у мене ці речі на совісті», ставить сповідника в незручне становище. Навіть вислів «Я вчинив перелюб» є занадто широким, і якщо його не конкретизувати, сповідник не знатиме, що сталося. Тому краще зробити зізнання, в якому буде чітко вказано, що була розмова на еротичні теми, перегляд порнографії, гріх автоеротизму, акт петтингу або статевий акт.

Варто вказати обставини або контекст певного вчинку, тому що сам гріх можна назвати однаково, але його вага та провина, що випливає з нього, можуть бути дуже різними. Хоча одні й ті самі терміни використовуються для позначення різних дій, що суперечать заповіді, одна справа – вести пікантні розмови на вечірці, інша – заходити в секс-чати чи зупинятися на відео сексу, гортаючи канали, і зовсім інша – систематично накопичувати порнографічні публікації та нав’язливо їх переглядати. Одноразове самозадоволення – це одне, нав’язлива мастурбація – інше, випадкова зрада чоловіка – інше, а статевий акт з кимось, з ким у вас довший час триває роман – це інше… Є різниця між тим, щоб самому піддатися еротичним спокусам, чи ще й отримати з них вигоду, або зваблювати інших чи давати їм поганий приклад.

Тому, чим конкретніше буде назване зло і чим чіткіший буде контекст, тим легше буде сповіднику розібрати ситуацію і порадити щось розумне.

З іншого боку, не слід вдаватися в подробиці гріха з метою не залишити у сповідника жодних сумнівів, як усе відбувалося. Є люди, які вміють зі задоволенням розповідати про те, в яких обставинах був скоєний кожен окремий нечистий гріх, яким був його перебіг і хто, з ким, і скільки разів… Якщо хтось грішив багато разів подібним чином, йому не потрібно розповідати подробиці кожного випадку, досить того, що він сказав, що це траплялося з ним часто.

Вказати кількість гріхів має сенс, якщо це дійсно щось додає до справи, це важлива інформація про серйозність проблеми, з якою бореться грішник. Однак намагатися через кілька місяців згадати, скільки разів чоловік дивився на жінку з хіттю (адже питання в Іспиті совісті було «скільки разів?») — очевидний абсурд. Жодна нормальна людина не в змозі порахувати чи запам’ятати, 83 чи 97 разів вона згрішила, тому такі цифри на сповіді подекуди беруться зі стелі.

Якщо хтось справді хоче осмислено сповідатися і працювати над своїм наверненням у просторі шостої заповіді, можливо, має сенс шукати в книгарнях чи в інтернеті книги, які скажуть про це щось більше, а не просто каталог правопорушень. Добре осягати тексти, які пояснюють, чому щось не так, і, що ще важливіше, тексти, які представляють позитивне бачення людської сексуальності. Іти до сповіді і боротися за зміни на краще легше, коли людина внутрішньо переконана в моральній хибності того чи іншого вчинку, ніж тоді, коли вона щойно дізналася, що він є гріхом за вченням Церкви. Таке читання також допоможе назвати гріхи, познайомить людину з термінами, за якими буде легше їх висповідати.

Що дозволено запитувати

Питання, які інколи викликають великі суперечки під час сповіді щодо еротичних питань, – це питання, які ставить сповідник. Я часто стикався з переконанням, що священників не цікавить нічого, крім сексу. Реальність, однак, складніша.

Священник, що слухає передвесільну сповідь чоловіка, який востаннє сповідався кілька років тому і лише іноді був присутній на Святій Месі, має право дивуватися, що пенітент не вчинив жодного гріха щодо шостої заповіді. Звісно, ​​теоретично це можливо, але практика каже, що скоріше той, хто сповідається, забув про ці гріхи через стрес, соромиться їх висповідати або щиро не вважає дошлюбний секс серйозною провиною.

Іноді, сповідаючись з інших гріхів, сповідник чує натяк на те, що він має справу не з кимось, хто роками не займався статевим життям. Покутник згадує, наприклад, що він зраджував своїй дівчині або що його наречена вагітна. Сповідник, турбуючись про цілісність сповіді та дійсність сповіді, може делікатно сформулювати питання. Але було б добре, щоб він застосував принцип «шосте — не перше» і не починав із сексуальних питань, а спочатку обговорював ті кільканадцять років без сповіді.

Іншою ситуацією, яка спонукає сповідника до запитань, є згадана вище нечіткість термінів, які використовує покутник. Сповідник має право запитувати не стільки про деталі гріха, скільки про його природу. Завдання священника, який сидить у сповідальниці, полягає в тому, щоб розпізнати, чи має він справу з легким чи важким гріхом, чи має він право дати відпущення гріхів після цієї провини, чи не може цього зробити.

Термін «брудний погляд» може означати швидкоплинне захоплення красою жінки чи чоловіка або ж використання порнографії. «Інтимний контакт» може означати обійми партнера або неодноразову подружню зраду. Поняття «подружнє життя, яке не відповідає вченню Церкви» може означати перерваний статевий акт або ранній аборт.

У кожному з цих випадків розмова буде різною, повчання буде іншим, покута буде іншою, сповідник дасть відпущення гріхів або він повинен буде заявити, що пенітент спочатку повинен виконати певні умови, щоб це стало можливим.

Одного разу сталося зі мною, що жінка, сповідаючись, не хотіла нічого сказати, крім того, що вчинила нечистий гріх. Спочатку я не довідався від неї, що це за гріх – чи одноразовий, чи постійний – і навіть не дізнався, чи має вона бажання його подолати. Жінка заявила, що поважає приватне життя і не має наміру відкривати завісу таємниці. Це поставило мене в доволі складне становище, оскільки я не міг нічого дізнатись і, отже, не знаючи, як вчинити, не міг дати відпущення гріхів.

Але абсолютно неправильно, щоб священник запитував про технічні деталі, які сталися під час гріха. На запитання про способи мастурбації, пози під час статевого акту, відчуття, що супроводжують той чи інший статевий акт, рівень задоволення від сексуальної активності, пенітент має право сказати, що це не суть сповіді і не впливає на тяжкість гріха, тому він відмовляється відповідати.

Якщо хтось зіткнеться зі священником, звихнутим на сексі, який наполегливо випитує про такі подробиці, то може відмовитися від розмови або навіть припинити сповідь та знайти більш врівноваженого сповідника.

Під час сповіді запитання можуть бути незручними не лише для каянника. Буває, що особа, яка сповідається, хоче щось запитати. Вповні доречним будуть запитання про критерії визнання того чи іншого гріха: чи є такий вид сексуальної активності гріхом, чи слід вважати цей гріх тяжким чи легким, де межа між дозволеним і тим, що слід вважати гріхом. У такому випадку сповідник повинен окреслити такі критерії якомога простіше.

Проте соромно вимагати від сповідника вислуховувати детальний переказ подробиць чиєїсь статевої діяльності. Найчастіше такі сповіді стосуються людей, які мучаться скрупулами, тому вони хочуть бути впевненими, що нічого не приховали, що зізналися у всіх своїх гріхах і нічого не пропустили. Каянники також можуть втомлювати, отримуючи дивне задоволення від детальних описів того, що сталося в їхній спальні. Сповідник має право припинити такі відступи і повернути пенітента в нормальні межі.

Близькість із Богом

Насамкінець дозвольте поділитись загальними роздумами. Дедалі частішими стають сповіді, які вимагають не стільки розмови про моральні питання, щоб вирішувати, що добре, а що погано. Все більше з’являється необхідність торкатися догматичних питань, тобто визначити, чи пенітент взагалі є християнином, чи, окрім віри в Бога й емоційного переживання молитви і Таїнств, він має свідомий зв’язок з Ісусом Христом, чи добровільно відкриває серце для подиху Святого Духа.

Тому я радив би кожному, хто готується висповідатись з гріхів проти шостої заповіді, подбати про свою віру, щоб вона була живою, ставала постійно зрілішою, такою, що прагне до близькості з Богом. Бажання з’єднатися з Ісусом, йти Його шляхами стане чудовою основою для того, щоб знайти спосіб, як визнати сексуальні гріхи, що віддаляють грішника від Милосердного.

Павло Козацький OP народився 1965 року в Познані. З лютого 2014 року – провінціал Польської провінції домініканів, публіцист, колишній головний редактор домініканського місячника «W drodze».