«За даними Шематизму Львівської греко-католицької архиєпархії 1832 року, у той час на Буковині проживало 9 955 католиків східного обряду. Із середини XIX століття і до початку Першої світової війни їх число зросло майже втричі — з понад 9 тисяч вірних до понад 26 тисяч, — йдеться на офіційному сайті Чернівецької єпархії УГКЦ Історія Чернівецької єпархії УГКЦ (ugcc.cv.ua). — Для організаційного об’єднання греко-католицьких спільнот і забезпечення душпастирської опіки над ними в середині XIX століття було утворено Чернівецький (16 парафій), а у 1894 році — й Сучавський (8 парафій) деканати у складі спочатку Львівської архиєпархії, а від 1885 року — Станиславівської єпархії Галицької греко-католицької митрополії. У 1880 році відбулася канонічна візитація унійних парафій Буковини галицьким митрополитом Йосифом Сембратовичем, що скріпила духовний та інституційний зв’язок місцевих греко-католиків із катедральним центром у Львові. Один із наступних пастирських візитів на Буковину здійснив у 1900 році Станиславівський єпископ Андрей Шептицький, який із буковинськими мирянами також відбув паломництво до Рима. Під час зустрічі в Чернівцях із православним митрополитом Аркадієм Чуперковичем у 1900 році владика Шептицький закликав до міжконфесійного діалогу в краї та міжнаціональної злагоди між українцями, румунами й іншими народами».

Греко-католицький священник Іван Ших служив Церкві саме в ті часи: пройшов насичений душпастирський шлях від Сучави до Відня, а потім — до Жидачева. Про його життя і душпастирське служіння розповідає історик Андрій Яремчук, керівник проєктів і програм Центру українсько-польсько-словацького пограниччя Українського католицького університету, один з авторів книжки «Нарис історії УГКЦ на Буковині» (Видавництво УКУ, 2021).

Далі — пряма мова історика.

Серет: початок служіння

Про дитинство о. Івана Шиха знаємо мало, але відомо, що закінчивши Дрогобицьку гімназію, він продовжив навчання в духовних семінаріях Львова та Перемишля. Після священничих свячень, які отримав 25 січня 1874 року, він 28 років безперервно служив на парафіях Північної та Південної Буковини.

Спочатку допомагав хворому о. Ігнатієві Бучацькому дбати про громаду одного з найстаріших міст Буковини — Серету. Отець Ігнатій став дбайливим наставником і добрим порадником для молодого о. Івана. Незважаючи на хворобу, о. Бучацький багато розповідав про специфіку служіння на Буковині, про взаємовідносини між місцевою аристократією і простими людьми, між греко- і римо-католицьким духовенством. Досвідчений парох допоміг молодому о. Іванові швидко адаптуватися до життя у «зеленому краю».

Заставна і Сучава

Після Серету, з 1877 по 1885 рік, о. Іван служив на парафії повітового містечка Заставна. Тут він активно організовує релігійне життя греко-католицької спільноти, своєю доброзичливістю і щирістю завойовує людські серця. Проводить катехизації, проповіді виголошує живою українською мовою, тож вони доступні для розуміння, але водночас мають глибокий релігійний та національний зміст. За 8 років його праці кількість греко-католиків у Заставні зросла майже вдвічі. За своє ревне служіння о. Іван 20 березня 1884 року отримав грамоту Митрополичої консисторії.

Наступних 18 років, від жовтня 1885 року до березня 1903 року, о. Ших був парохом м. Сучави. Звідти продовжив своє віддане служіння Богові та людям, обслуговуючи також навколишні села.

Андрей Шептицький і Станиславівська консисторія

Важлива подія в житті буковинських греко-католиків відбулася у травні 1900 року. Для ознайомлення з життям буковинських вірних до краю приїхав молодий Станиславівський єпископ Андрей Шептицький. Він провів канонічну візитацію Чернівецького і Сучавського деканатів.

23 травня 1900 року, після катехизації дітей у с. Іцкань, що належало до Сучавської парафії, до Сучави приїхав владика Андрей Шептицький. Гостя зустрічав великий гурт місцевих жителів усіх конфесій. Візит єпископа дав поштовх для розвитку Сучавської греко-католицької парафії, зокрема і згаданої громади с. Іцкань. Там уже через 2 роки було збудовано муровану церкву Благовіщення Пресвятої Діви Марії, у якій почергово служили греко- та римо-католики.

17 вересня 1902 року Станиславівська єпископська консисторія доручила о. Шиху освятити цей храм. Єпархіальний уряд цінував ревну працю о. Івана. 10 червня 1890 року його призначили радником Станиславівської єпископської консисторії. А 5 травня 1902 року він став почесним крилошанином єпископської капітули.

Сучавський декан

Окрім обов’язків пароха, отець упродовж 1894–1903 років виконував обов’язки Сучавського декана, під опікою якого було сім парафій.

Загалом, у XIX столітті служіння у бідних греко-католицьких парафіях Буковини офіційно вважали одним із найважчих. Тому тамтешнім душпастирям рік праці зараховували за два. І саме на Буковині о. Іван показав приклад жертовного й відданого служіння, пройшовши шлях від помічника — сотрудника, пароха в Сереті, до Сучавського декана.

Прослуживши в Сучавському деканаті 18 років, отець-декан Іван Ших був переведений на парафію Святої Варвари у Відні.

Відень: парафія Святої Варвари

Про шлях Сучавського декана до цієї парафії та служіння у столиці Автро-Угорської монархії ми дізнаємося із його листування з митрополитом Андреєм Шептицьким і віденської хроніки парафії Святої Варвари.

Отже, здобувши досвід у різних напрямах служіння, отець-декан у листі від 9 січня 1902 року звернувся до владики із проханням перевести його на вакантну парафію у Відні. 26 грудня 1902 року цісар підписав іменування о. Івана на парафію при церкві Святої Варвари. Пройшовши всі бюрократично-канцелярські процедури, необхідні для призначення, о. Ших був урочисто впроваджений на Віденську парафію 10 травня 1903 року. Вірна йому громада гуртувала 2 031 особу, із них — 1 268 військових.

Душпастир одразу занурився у вир життя своєї нової парафії. Наділений мудрістю, порядністю, внутрішньою силою і водночас лагідністю та добротою, о. Ших швидко здобув повагу парафіян.

Варто також зауважити, що у Відні о. Іван опікувався членами світських товариств і гуртків. Зокрема, це були Українське академічне студентське товариство «Січ», яке 1909 року налічувало 50 учасників, і Товариство українських робітників «Родина», у складі якого перебувало 110 осіб.

Про навернення князя Долгорукова

Про високий інтелектуальний і богословський рівень о. Шиха та його вміння знаходити підхід до людини, відчуваючи її потреби, свідчить те, що 1909 року саме до церкви Святої Варвари приїхав російський князь Олексій Долгоруков — 47-літній освічений дипломат, який уже вийшов на пенсію.

Як записано в архівних матеріалах, «не міг він знайти заспокоєння душевного у церкві російской і, шукаючи правди Божої, прибув до Відня, щоби „приглянутися наперед нашому [греко-католицькому] обряду і богослуженню“.

Можна припустити, що князь уже був знайомий з о. Шихом від часу своєї служби в російській амбасаді у Відні, тому й попрямував до церкви Святої Варвари. Він кілька разів приходив до пароха, щоб порозмовляти і подискутувати на тему моментів, які ділять церкву Східну і Католицьку, дізнатися про обряди та звичаї Греко-Католицької Церкви.

Внаслідок їхній глибоких бесід, дискусій і роздумів, детального змісту яких ми не знаємо, «дня 23 липня 1909 року зложив князь Алексей Долгоруков віросповідання католицьке в руки пароха Іоанна Шиха в церкві святої Варвари».

Жидачів

У 1911 році, відсвяткувавши 60-річчя і 37-річчя душпастирського служіння, о. Іван просить митрополита Андрея про переведення на парафію до містечка Жидачів на Львівщині через сімейні обставини. Владика прихильно вислуховує це побажання і призначає о. Шиха парохом Жидачівської громади.

Віденські парафіяни не хотіли відпускати душпастиря в Україну. Делегати парафій та голови осередків українських товариств і гуртків наполегливо зверталися до урядових та церковних інстанцій із проханням повернути його до Відня. 21 жовтня 1913 року вони навіть написали листа до цісаря із проханням знову призначити о. Шиха парохом церкви Святої Варвари. Однак їхній лист надійшов у цісарську канцелярію надто пізно.

Отже, душпастирську працю о. Ших продовжив у містечку Жидачеві, де також став віцемаршалком повітової ради і делегатом повітової шкільної ради. Тут він прослужив 3 роки і на 63-му році життя раптово помер 22 жовтня 1914 року.

Він був священником, який до кінця служив Богові і тим, кого йому ввірила Церква. Служіння о. Івана є прикладом для наслідування як для духовних осіб, так і для мирян. Бо добрий християнин совісно та ревно виконує свої зобов’язання, як це робив віденський парох о. Іван Ших.

Більше на цю тему:

Презентація книжки «Нарис історії УГКЦ на Буковині»: у пошуках минулого заради майбутнього (у межах Форуму видавців у Львові, вересень 2021)

Під час приїзду Андрея Шептицького на Буковину недруги підпиляли міст

Буковина у житті Митрополита Андрея Шептицького

Отець Іван Ших — пастир який гуртує. З історії Віденської парафії УГКЦ на початку ХХ століття. — Нестор Мизак, Андрій Яремчук, Тарас Шагала, «Патріархат», грудень 2020.