Саме Бог є повнотою Церкви, і тільки там, де Він присутній в найбільшій мірі, церкви ніколи не будуть порожніми.

Іноді нас лякає привид порожньої Церкви. Ми чуємо, скільки церков у деяких країнах настільки запустіли, що їх потрібно перепрофілювати або знести. І йдеться не лише про храми, а ще більше про зменшення кількості віруючих. Нас, мабуть, має хвилювати те, що на Святих Месах у церквах стає все менше людей, семінарії та новіціати стають порожніми – а брак молоді стає дедалі помітнішим. Таких ознак «розрухи» можна було б знайти ще більше. Замість того, щоб панікувати, варто подумати, коли і чому церква може бути порожньою.

В історії про навернення св. Терези ​​Бенедикти від Хреста – Едіт Штайн, кажуть, що настав момент, коли вона повинна вирішити, в якій церкві продовжувати свою дружбу з Ісусом. У неї було багато чудових і досить глибоко релігійних друзів-протестантів, може навіть більше, ніж католиків. Одного разу вона зайшла в католицький храм. Було порожньо, лише одна стара жінка сиділа десь попереду. Едіт стала на коліна на лаві, подивилася на кивот (табернакулюм) та на вічний світильник, а потім на жінку, яка шепотіла свої молитви в сторону кивоту. У зовні порожньому храмі майбутня свята відчула повноту присутності Бога.

Саме Бог є повнотою Церкви, і тільки там, де Він присутній в найбільшій мірі, церкви ніколи не будуть порожніми. У нас може виникнути спокуса вимірювати повноту Церкви людськими мірками, а ще гірше буде, коли ми вилучимо Бога з її центру, думаючи, що окремо від Нього і без Нього ми створимо кращу і повнішу Церкву, пристосовану до міри сучасного світу та наших очікувань. Але з такої Церкви не тільки Бог «виселиться», але й люди дуже швидко виселяться, бо кому потрібна Церква, сповнена людських ідей і звичаїв, але без Бога, без Його слова та Євхаристії? Мірилом повноти Церкви є присутність у ній Ісуса. Ця присутність вабить і наповнює святиню. Це легко побачити. Сьогодні люди шукають церков, де вони можуть відчути живого Бога в літургії, у проголошенні Слова Божого, в автентичній спільноті молитви. На жаль, для декого Церква стала лише інституцією, соціальною чи благодійною організацією, політичною партією чи місцем гарних звичаїв і обрядів. Чи хотіли б ми Церкви без Бога, без віри, без молитви?

У мене таке враження, що зараз точиться суперечка про те, як наповнити Церкву. Бо якщо вона справді спорожніє, то з чого нам починати, щоб її заповнити знову? Ймовірно, на це немає простих відповідей або/або. Бог є воплоченим Богом, і Йому потрібні ми, наші обличчя, таланти, гроші і зусилля для розбудови образу Церкви, але йдеться про пріоритет, про основи, без яких наповнення Церкви буде марним.

Я не вірю в масову Церкву, повну духовно порожніх людей. Я набагато більше вірю в оновлення Церкви, яке починається з малих спільнот, що складаються з людей, які шукають Ісуса в Церкві. Тому важко сприйняти якусь нову форму релігійності, яка у відповідь на спустошення храмів вимагає ще більшої духовної порожнечі.

Мені хтось надіслав адресу сайту, де можна купити різні церковні свідоцтва: про проходження дошлюбного курсу, про «придатність» бути хрещеними, про конфірмацію і навіть свідоцтво про хрещення та сповідь. Мене засмутила нечесність не лише тих, хто підробляє такі документи, а й насамперед тих, хто їх купує. Як можна купити те, що стосується ваших особистих стосунків з Богом? Як можна вірити в Бога і водночас цинічно Його обманювати? Все частіше ми зустрічаємося з очікуванням зміни вимог у Церкві, радикалізму Євангелія, Декалогу та навчання; це виправдовується спорожненням церков. Проте Церква є таїнством, зовнішнім знаком Божої присутності. Якби ми прибрали Бога і Його Євангеліє з цього знаку, то залишилася б порожня Церква і майже нікому не потрібна. Тільки тоді це вже й чесно кажучи не буде Церквою.

Автор: Єпископ Анджей Пшибильський (нар. 26 листопада 1964, Лович ) — польський римо-католицький священнослужитель , доктор педагогіки, ректор Вищої семінарії Ченстоховської архідієцезії у 2008–2015 роках, єпископ – помічник Ченстохови з 2017 року.