УГКЦ на східних теренах нашої держави дуже потребує допомоги
  • Срд, 26/06/2013 - 21:25

Голова комісії у справах молоді УГКЦ отець Ростислав Пендюк відбув з візитом на східну Україну. Своїми відкриттями, спостереженнями про Греко-Католицьку церкву на теренах східної України отець поділився із Вголосом. Зокрема, про те, чим може допомогти західна Україна східній, і який приклад християни східних теренів можуть подати нам.

 

Отче Ростиславе, поділіться враженнями про подорож, як відбулась Ваша місія на схід України?

Це не була спеціальна місія. На мене, на комісію у справах молоді, в якій я працюю покладена відповідальність за молодь в нашій церкві і у зв’язку з тим, що ми складаємо різні програми і працюємо над допомогою молоді в усій Україні та за її межами, для мене було важливим не просто чути про молодь, яка живе на теренах східної України, але й спробувати поспілкуватись з нею. Ціллю візиту було знайомство з ситуацією, з людьми, аби зорієнтуватись, що там відбувається.

Прибувши до Харкова, я сказав, що для того, аби зорієнтуватись із ситуацією мені необхідно було б три місяці, отці мене виправили – «три роки».

За тих кілька днів важко очікувати глибинного аналізу. Я можу говорити лише про те, що я побачив. А побачив два дуже важливих моменти. Перший, це те, що наша Українська Греко-Католицька церква на тих теренах дуже потребує допомоги. При чому допомоги всілякої, від матеріальної, адже ситуація там направду складна. З іншого боку храмів практично немає. Те, що вони називають своїми храмами зазвичай, або якісь вагончики, або невеличкі будинки. Це не храми в такому розумінні, в якому ми звикли уявляти.

Є інші речі. Вони потребують організаційної допомоги, аби налагодити системну працю, їм бракує знань, вмінь. Хоча вони над цим багато працюють. Тобто є багато речей в яких вони потребують допомоги. Це була неприваблива сторона медалі.

З іншого боку (враження не лише на основі цієї подорожі), люди, які приходять до храму, які стають парафіянами – чудові. Вони дуже вмотивовані, дуже справжні. Я, власне, для себе назвав їх справжніми. Їхнє християнство, їхня віра – справжня. Вони дуже чітко розуміють, чому приходять на літургію. Нехай це не прозвучить, як критика, проте іноді в Галичині, ми йдемо до храму, можливо навіть щонеділі, не завжди розуміючи для чого. Ці парохії не багато чисельні, але ті, що є, видались мені справжніми.

 

Які міста ви відвідали?

В межах цього візиту ми відвідали 4 пункти: Харків, село Більче, Кривий ріг та Донецьк.

В Харкові ми мали невелике інтерв’ю для місцевого медіа-центру, яким опікується парафіянин нашої церкви, молебень та зустріч із парафіянами. Нас прийняли дуже тепло. Бесіда була жвавою і цікавою. Приємно, що поруч із невеличким храмом в якому моляться вірні почалось будівництво значно більшого.

Якщо говорити про Харків, це місто інтелектуальне, університетське. Відтак, там багато молоді. Чимало молоді є із західної України. І цікава річ, що чомусь ця молодь не приходить до храму. Напевно це проблема комплексна. Тут є питання мотивації цих молодих людей, з іншого боку припускаю, що це теж є питання місцевої громади, яка не вміє про себе поінформувати, запросити. Цей момент для мене є прикрим.

Після Харкова ми відправились на парафію у село Більче, яка знаходиться на відстані кількох кілометрів від російського кордону. Туди нас запросив священик, який працює в молодіжному апостоляті отець Сергій Коваль.

Парафія невеличка, насправді, там 30 чи 40 людей. Проте мають дуже красиву церковцю та будинок, де можуть приймати людей. Природа чудова. Хоча їм теж не просто, дають собі раду, як можуть. Отець має пасіку.

Наступним нашим пунктом став Кривий ріг. Для нашого галицького менталітету, відстані, які доводилось там долати – шокуючі. З Харкова до Кривого рогу понад 500 кілометрів.

В Кривому розі, ситуація мені дуже сподобалась. З одного боку вони теж мають невеличкий храм, відкрили другу парохію, але їхній священик дуже активний. Коли ми приїхали, нас чекала група молоді, порядку 20-ти людей. Дуже цікаві, відкриті, вмотивовані особистості.

Для мене цікавим моментом було те, що коли ми сиділи в колі і на моє прохання розповісти про себе та свій досвід віри, серед цієї групи було двоє хлопців, які сказали, що на спільноту ходять не так давно: рік чи півтора, а привело їх сюди кохання. Тому, що зустріли свого часу дівчат, які поставили їх перед вибором: якщо ти хочеш бути зі мною – мусиш ходити до церкви. На жаль, в нас досить часта ситуація, коли відбувається буквально навпаки. Якщо є жінка, котра була практикуючою християнкою, а вийшла заміж за мужчину, який немає християнського досвіду, то здебільшого вона перестає ходити до храму, приймаючи його позицію. Я не наголошую, що так завжди відбувається, але такі випадки дуже поширені. Я так розумію, що ця група молоді постійно зустрічаються, їздять на табори влітку, в них дуже жива спільнота.

Далі ми відправились до Донецька, де живе отець Ростислав Муховський, який, власне, запросив нас на Схід. Донецьк є центром Донецько-Харківського екзархату і там напевно ситуація є одна з найкращих. Там є декілька наших парафій, вони достатньо живі. Є катедра, можливо вона не така велика, як ми звикли бачити, але вона вже зремонтована, красива. Також в Донецьку живе екзарх владика Степан Меньок. Отець Ростислав збудував молодіжний центр, де гуртується багато активної, цікавої молоді. Вони дуже гарно спілкуються, підтримують зв'язок, можливо це тому, що їх мало. Влітку їздять до моря, часто приїжджають на західну Україну, в Карпати. Гарним моментом було те, що в неділю ми мали літургію в молодіжному центрі, на якій був присутній владика Степан, також була невеличка зустріч з молоддю. Опісля богослужіння отець Ростислав запросив всіх до себе на недільний обід.

 

Як Захід може допомогти Сходу і навпаки?

Я над цим питанням багато міркував. Є одна небезпека, яка може полягати в тому, що є звинувачення зі Сходу, що ми не хочемо їм допомогти. Мені здається, що парафії, громади Сходу мусять навчитись говорити про свої потреби. Деякі це роблять. Необхідно також конкретизувати. Бо коли людина говорить, що потребує допомоги, це ніби і багато і ніщо. Необхідна чітка постановка проблеми, до прикладу, ми хочемо організувати літній табір, але ми не знаємо як це зробити, допоможіть нам. Тоді ми шукаємо молодих людей, які мають такий досвід організації і відповідно допомагають.

Інша річ, готовність взяти на себе відповідальність і продовжувати працю самостійно. Ми можемо привезти біблійних фахівців, аби навчити зорганізувати біблійне коло, ми маємо таких людей багато, але чи готові ви продовжувати все самостійно? Тут також повинен бути певний рух з боку громад зі Сходу України.

Якщо говорити про допомогу, то тут дуже важливо, аби вона була точковою. Аби якась громада зі Сходу України налагодила стосунки із спільнотою, чи громадою із Заходу і відбувався постійний діалог. Мені здається, що нам дуже бракує діалогу. І це не стосується лише церковного життя, бо дуже часто ми живемо стереотипами про них, а вони живуть певними стереотипами про нас і немає іншого способу подолання стереотитів, аніж шляхом спілкування. Всі інші засоби є добрі, але вони не можуть цього питання вирішити. Чим більше ми будемо такий обмін проводити, пізнавати один одного, тим більше ми зможемо почерпнути одні в одних, навчитися чогось. Зрозуміти.

Якщо є одна громада там, інша тут, які постійно контактують, надсилають інформацію про себе, їздять в гості один до одного, роблять фотографії, тоді зовсім по іншому це все виглядає, тоді навіть можна говорити про якусь реальну допомогу. Я думаю, що для якоїсь великої парафії у Львові не складе великого труду збирати невеличку матеріальну допомогу і надсилати парохії там. Адже треба розуміти, що ця парохія там є і що там живуть люди, які мають дуже конкретні потреби і не завжди можуть дати собі раду з тими потребами. Це так як з голодними дітьми Африки, всі ми знаємо, що Африці є діти, яким нічого їсти. Більше того, ми знаємо, що вони вмирають з голоду, але для нас це тільки інформація. Одна із. Поки ти цього не бачиш цього, це просто інформація. Поки ця інформація не пережита, ти напевно до кінця її не зрозумієш, не зможеш дієво на неї реагувати.

 

Якими є подальші ваші плани, плани Комісії у справах молоді?

Прагнення подорожувати Україною – постійне. Крім Донецько-Харківського екзархату є ще Одесько-Кримський, є Луцький, де теж своєрідна ситуація, є Київська архиєпархія, велика частина центру України. Я б хотів їздити, пізнавати, що там відбувається і розповідати тут, що я побачив і намагатися реалізовувати конкретні кроки для допомоги, але для цього потрібна і допомога інших. Потрібно, аби багато людей долучались до творення змін.
 

Розмовляла Роксолана Савчин


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць