12 липня 2023 року Божого у Ватикані повідомлено, що Святіший Отець Франциск поблагословив рішення Синоду єпископів УГКЦ про обрання отця Володимира Фірмана єпископом-помічником Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ. Йому надано титулярний осідок Ліміси.

Отець Володимир Фірман народився 8 травня 1976 року в с. Зарваниця, Тернопільської області. Після навчання в Тернопільській вищій духовній семінарії 9 травня 1999 року був висвячений на диякона для Тернопільсько-Зборівської архиєпархії. 8 жовтня 2000-го прийняв священничі свячення.

Згодом вивчав релігійні науки (Люблінський католицький університет, 2004–2006 роки), агрономію (Подільський державний аграрно-технічний університет, 2011–2013 роки) та адміністративний розвиток (Український католицький університет, 2016 рік).

Обіймав посади: адміністратора (з 2000 року), а з 2016-го — ректора Марійського духовного центру «Зарваниця», віце-ректора Тернопільської вищої духовної семінарії (з 2004 року) та економа Тернопільсько-Зборівської архиєпархії (з того ж року). Періодично служить військовим капеланом-волонтером (з 2014 року).

Окрім української, володіє німецькою, польською та російською мовами.

Владико, прийміть щирі вітання з нагоди проголошення Вас єпископом-помічником Тернопільсько-Зборівської архиєпархії. Які думки наповнюють Ваше серце у ці бентежні хвилини?

Усе, що є в нашому житті, отримуємо від Бога. Думаю, найцінніше те, що Господь дарував мені, — це покликання, щоб у священстві служити людям та допомагати їм іти Божою дорогою, особливо у цей непростий час. Єпископське покликання, очевидно, має стати для мене нагодою ще краще виконувати цю місію.

Приймаючи цей вибір, усвідомлюю відповідальність перед Господом та всіма, кого зустрічатиму на дорогах життя. Нині відчуваю душевний трепет в очікуванні цієї знакової у моєму житті події і молюся та прошу про молитву, аби моє служіння було бездоганним на славу Божу та добро християнського люду. На цій дорозі всеціло віддаюсь у Материнські руки пресвятої Богородиці, прославленої в чудотвоній Зарваницькій іконі; цілковито довіряю і дякую Богові, Церкві, виборові Синоду єпископів УГКЦ, рішення якого потвердив Святіший Отець Франциск.

Ваше дитинство минало в особливій атмосфері, адже неподалік батьківського дому переховували чудотворну ікону, навпроти несли монаший та духовний подвиг отці-студити, а у Зарваницькому лісі, що обрамлює чудотворне місце, часто відбувалися підпільні богослужіння. Що найбільше закарбувалося у Вашій пам’яті з тих часів?

Я народився 1976 року в Зарваниці, у християнській родині. У батьків нас було троє — старший брат Ярослав (на жаль, цього року відійшов до Господа) та сестра Надія, дружина о. Остапа Луціва, пароха Золотої Слободи, що на Козівщині. Очевидно, Господь дарував мені особливу благодать зростати на цій освяченій Божою любовʼю, з особливою духовною аурою землі, яка постійно надихає, скріплює, дає наснагу та силу служити ближнім, дарувати Божу любов, яка через мільйони паломників шириться в усі куточки світу, де живе українська християнська душа. Зарваниця мого дитинства була безперспективним селом (про це ретельно «дбала» радянська влада), однак його духовної сутності не спромігся знищити ніхто. Тож можна сказати, що всі околиці цього благословенного краю були наповнені особливою Божою благодаттю, адже, незважаючи на кордони міліції, заборони, люди без страху йшли до забетонованого чудотворного джерела, що своєю життєдайною джерелицею струменіло на чудотворному місці, а двері парафіяльного храму, який був перетворений на склад, завжди були заквітчані. Божественні Літургії відправлялися в оселях активних підпільників, у зарваницькому лісі та на цвинтарі. Очевидно, цей духовний ритм, що пульсував на моїй малій батьківщині, наклав свій відбиток на моє виховання, а згодом і покликання до священства.

Хто з духовних осіб формував Ваше покликання і майбутній вибір життєвого шляху?

Привілей народитися і зростати у Зарваниці, зокрема і через споглядання чудотворної ікони, був для мене нагодою пізнання Божих істин. У моїй пам’яті виринають теплі спогади дитячих літ про ієромонаха Арсенія Смолянина, його підпільне служіння, простоту і вірність Богу. Його щирість, молитовна постава спонукали мене, коли вже Церква вийшла з підпілля, торувати стежку до храму. Мої перші кроки на цьому шляху втілювалися через прості речі: прислуговування у храмі, запалювання свічок, участь у богослужіннях, виконанні елементарних побутових речей, коли треба було послухати священника. Усе це поступово формувало мій духовний світ, мою молитву і стосунки з Господом.

Я з вдячністю мовлю про тоді ще отця-митрата Василія Семенюка, нині архиєпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського, який був ректором підпільної духовної семінарії та завідателем відпустового місця у Зарваниці; отця-митрата Дмитра Квича — душпастиря парафіяльної церкви Пресвятої Трійці, а нині — адміністратора собору Зарваницької Матері Божої. Він був тією особистістю, через яку я полюбив молитву, духовне життя та збагнув важливість церковної спільноти.

У Вашій біографії усі знакові події — народження, хрещення, перші Тайни Покаяння та Євхаристії, роки навчання, священничі свячення, адміністрування, а тепер і архиєрейська хіротонія пов’язані з нині всесвітньо відомим Марійським духовним центром «Зарваниця». Чим для Вас є ця святиня?

Марійський духовний центр «Зарваниця», що нині входить до двадцяти найбільших відпустових місць Європи, — джерело мого життя. Тут я народився, зростав, пізнав Бога, плекав святу віру і любов до Пресвятої Богородиці, прославленої у чудотворній іконі. Саме завдяки гарячим молитвам до Цариці Поділля і всього світу з Божого Провидіння я став священником. Це Вона, Пресвята Богородиця, привела мене до храму.

На своє село дивлюся очима трьох часових вимірів. Зарваниця мого дитинства — знищена, потоптана більшовицьким режимом; Зарваниця моєї юності, коли УГКЦ вийшла з підпілля і власне тоді почалося відродження цього чудотворного місця, і, звичайно, Зарваниця сьогоднішня — з чудовим золотоглавим собором, численними храмами і каплицями, «Українським Єрусалимом» та величезною кількістю паломників, спраглих за вірою і молитвою, які невпинним потоком прибігають до Пресвятої Богородиці.

Я вдячний Богові, що й мені допоміг внести маленьку лепту скромної праці у розбудову цього чудотворного місця, яке стало джерелом твердої віри, гарячої молитви і безмежної любові до Пресвятої Богородиці.

Окрім духовного виміру Вашої діяльності поговоримо, як мовиться, про хліб насущний. Адже у цій сфері Ви були ініціатором багатьох соціальних ініціатив — серед яких створення робочих місць, допомога місцевим закладам освіти, піклування про молодь, потребуючих, наших військових, а також вдів та сиріт, про тих, кого ворог позбавив рідних домівок…

Покликання Церкви в усі часи було піклуванням про людську душу. Поряд з цим Вона завжди з милосердям та любов’ю опікувалася нужденними, хворими, голодними. Саме тому у «Зарваниці», як у домі доброї Мами, ми започаткували і втілюємо у конкретні справи соціальне вчення праведного митрополита Андрея Шептицького: допомагаємо тим, хто цього потребує, започаткували низку соціальних та просвітницьких ініціатив.

Нині на цьому поприщі безмір праці. У скрутні для багатьох часи прагнемо допомогти потребуючим. Разом з цим не менш важливими у служінні Церкви є християнська любов. Навіть тоді, коли не можемо допомогти матеріально, завжди готові бути поруч, розділити з людьми їхні потреби і біль.

Єпископську гідність Ви отримуєте у час страждання та дозрівання довіри до Бога. Чи маєте бачення своєї архипастирської праці у час війни і після неї?

Церква завжди була, є і буде зі своїм народом. Священники сьогодні залишаються з вірними навіть на окупованих територіях. Тож, незважаючи на обставини, Церква має бути поруч, має бути доступною і відкритою для людей.

Коли дасть Бог дочекатися перемоги і справедливого миру, перед нами відкриється ще більший вимір праці — зцілювати і гоїти рани, підтримувати, супроводжувати духовно й матеріально, огортати милосердям та любов’ю усіх, хто цього потребуватиме.

На жаль, такою є жорстока правда сьогодення, що кожен українець, від малого до великого, отримав певні травми війни. Тому використовуватиму досвід, який здобув як капелан, волонтер, просто як брат і душпастир для багатьох людей, аби український народ насправді став гідною християнською нацією.

Якою бачите свою діяльність у духовному поступі Тернопільсько-Зборівської архиєпархії?

Перед нами буде багато завдань, викликів та праці. Дуже волію, аби ми всі разом: єпископи, священники, віряни вчилися бути добрими людьми і ревними християнами. Прагну, аби наша архиєпархія розвивалася і зростала духовно через літургійну молитву, добре звершення Богослужінь та проповідь Слова Божого.

З любов’ю і вдячністю відповідаю на запрошення Господа служити у Його винограднику в непростому сьогоденні. Робитиму усе залежне від мене, аби Тернопільсько-Зборівська архиєпархія розвивалася у всіх вимірах. На цьому шляху опиратимусь на досвід великих попередників, зокрема блаженного священномученника Никити Будки, який з благословення праведного митрополита Андрея виношував намір розбудови Зарваниці, рівнятимуся на апостольську ревність, твердість у вірі, наполегливість у праці нашого славного земляка, ісповіника віри Патріарха Йосифа Сліпого, приклад молитви та жертовність у служінні мого святителя блаженної пам’яті першого єпарха Тернопілля Михаїла Сабриги, доцінюватиму великий вклад і досвід митрополита Тернопільсько-Зборівського Василія Семенюка, єпископа-помічника Теодора Мартинюка та їхнії співпрацівників. У цей драматичний час відчуваю велику відповідальність за Церкву і народ, тому реалізовуватиму всі таланти, які Бог мені подав, для спільної нашої справи — справедливого миру, перемоги, добра і розвитку, утвердженню християнських цінностей.

Що буде зображено на Вашому єпископському гербі і яким буде девіз Вашого архиєрейського служіння?

Геральдичний опис мого герба наступний: «На синьому полі золота ламана М-подібно балка, над нею — срібна лілія, а внизу — два золоті колоски зі стеблом і двома листочками кожен.

Щит вписано у декоративний картуш на пурпуровій мантії, підбитій горностаєм, увінчаній золотою єпископською митрою з червоним підкладом. Обабіч виходять золоті єпископський жезл (праворуч) і процесійний хрест (ліворуч). Під щитом на золотій стрічці девіз: «ВЕЛИЧАЄ ДУША МОЯ ГОСПОДА» (Лк 1, 46).

М-подібна балка та лілія є Богородичними символами, які вказують на місце мого народження (село Зарваниця) та діяльність, пов’язану з Марійським духовним центром «Зарваниця». Геральдична лілія також є символом чистоти і непорочності. Два колоски відображають працю на ниві Господній. Синє поле уособлює Тернопільсько-Зборівську єпархію.

Щиро дякую за розмову. Нехай Всевишній рясно благословляє Ваш архипастирський шлях.