День святої Катерини
  • Срд, 07/12/2022 - 17:27

Чеснотами, як сонячним промінням, просвітила єси невірних мудреців, і, як місяць пресвітлий тим, які ходять в ночі, невір’я тьму відігнала єси і царицю увірила єси а з нею і мучителя викрила, богозванна невісто, блаженна Катерино, жаданням вибігла єси в Небесну світлицю до прекрасного Жениха Христа, і від Нього царським вінцем увінчалася єси: Йому ж із Ангелами предстоячи молися за нас, які творять пречесну пам’ять твою.

Тропар свята

7 грудня вшановують пам’ять великомучениці Катерини – любленої та шанованої в українському народі святої. 

Пам’ять великомучениці Катерини відзначали ще в часи Київської Русі – її ім’я носило кілька історичних святинь у Києві; однойменні храми й монастирі поширені в цілому світі. Серед українського жіноцтва ім’я «Катерина» вельми популярне. Проте, традиційно для багатьох подібних свят, християнський контекст міцно переплетений із дохристиянськими віруваннями.

Свято Катерини припадає на час Різдвяного посту, що був водночас періодом проведення вечорниць, численних народних звичаїв та ворожінь. З постаттю Катерини ж, яку в народі вважали покровителькою жіночої долі, пов’язували віщування майбутнього, зокрема випрошування щасливого шлюбу. Зрізана в цей день вишнева гілочка мусила за місяць визначити, чи вийде дівчина заміж; у цей день утримувалися від фізичної праці та дотримувались ряду інших заборон, щоб випросити в покровительки сім’ї щасливого подружжя.

Зв’язок такого вірування у заступництво Катерини насправді цікаво пов’язується зі життям святої, хоч насправді у певний спосіб протиставляється йому. Адже свята Катерина (з грецької – чиста) уособила своїм життям чесноту дівицтва, жертвуючи його тільки Небесному Женихові. Небажання шлюбу житіє святої фіксує навіть перед її наверненням у християнську віру; за переказами, Катерина, донька правителя міста Александрії, гребувала нареченими, посилаючись на те, що ніхто з них не є достойним її вроди, багатства та мудрості. Відповідь на цей життєвий пошук вона знаходить в побожного старця, до якого привела її мати, що була таємною християнкою. «Знаю одного предивного Юнака, котрий тебе непорівнянно перевищує в усіх даруваннях, про які сказала ти: краса Його переважає сонячне сяйво, премудрість Його керує всіма чутливими та розумними створіннями, багатство Його розділяється на весь світ і ніколи не умалюється, але те, що роздається, ще більше множиться; доброродство Його є невимовне й недовідоме», – так описує слова старця святитель Димитрій (Туптало) у своєму житії Катерини. Саме вони стали поштовхом навернення дівчини: вимолюючи ласки зустріти цього юнака, вона бачить уві сні Богородицю з Дитям, яке, попри вмовляння Матері, не бажає обернути до неї свій лик. Тільки після того, як Катерина увірувала та охрестилася, Христос визнає її за свою небесну наречену. «Цього дня приймаю тебе за наречену Собі нетлінну й вічну, збережи-бо погодження це старанно: не приймай відтак іншого жениха земного», – так промовляє Христос, даруючи дівчині персня – «відтоді полонилося Божественною любов’ю серце її, і настільки змінилася чудовною зміною, що більше про земні речі не мудрувала, але думала тільки про преулюбленого Жениха свого, день і ніч ненастанно мислячи, Його бажаючи, щодо того навчаючись і при неспанні, й у спанні».

Традиція Церкви і богослужбові тексти часто називають святих мучениць «нареченими Христа» і похваляють їхню надзвичайну вроду, якою спокушається мучитель. Подібним є житіє і святої Катерини; проте воно по-особливому засвідчує зв’язок мучениці з Христом, який сам запевнив їй своє нареченство і навідав серед мук. Так Катерина стає осередком благодаті, «веселості й радості», що навертають багатьох свідків її мук, навіть дружину імператора Максиміана, а також його воєводу Порфирія та 200 воїнів, яких відтак імператор стратив. 

Але особливим епізодом у цьому житії є публічна дискусія, в яку свята Катерина вступає з найвизначнішими філософами та вченими тогочасної Александрії. Після того, як вона звинувачує імператора в поклонінні бездушним ідолам, той змушує найкращих мудреців довести її неправоту; але «премудра діва» – саме так називає її святитель Димитрій – легко перемагає їх у словесному поєдинку. Передання каже, що сам Архистратиг Михаїл запевнив її у Божественній підтримці: «Не бійся, дівчино Господня, зараз-бо Господь твій дасть тобі премудрість до твоєї премудрості, щоб перемогла у словесному змаганні п’ятдесятьох мудреців, і не тільки вони, але й багато хто вірити мають через тебе, і всі мучительні вінці приймуть». А житіє кілька разів наголошує на освіченості Катерини як філософа і мудреця. Катерина перемагає не просто свідченням Христа, а власними знаннями, знищуючи аргументи супротивників конкретними прикладами зі спадщини науки та філософії, на яку вони опирались. Приголомшені тим, що жінка, до розуму якої вони апріорі ставилися скептично, послідовно доводить їхню власну безпорадність, світочі науки складають зброю – «Не можемо стати супроти істини». В результаті розгніваний імператор наказує стратити і самих вчених; вони ж навертаються, і, за пророцтвом святої, сподоблюються спасення. 

Багаторазове згадування «премудрості» Катерини акцентує саме на «любомудрії» – пізнанні мудрості в Істині; і цим Катерина вирізняється не просто спокійною готовністю до мучеництва, а й прикладом мудрості із її найбільшого джерела – Господа. Думка про філософію Катерини перегукується із розумінням філософії як такої – для українців чи не найяскравіше втіленої в найвідомішому філософові й мислителеві Григорії Сковороді. І все – про усвідомлення, що коренем усілякої мудрості є Творець. «Світло премудрости тоді входить у душу, коли чоловік два єства пізнає: тлінне та вічне», – через багато століть після подвигу Катерини скаже Сковорода; але ці слова повертаються до постаті сімнадцятирічної дівчини, яка, володіючи багатством, красою, освітою, найблискучішими перспективами, пізнає різницю між справжністю й марнотою. Вона обирає щось зовсім нелогічне з погляду людини – і водночас те, що є вічним.

Можливо, саме через це свята Катерина є опікункою жіночої долі. Адже вона – приклад чесноти, що перемагає гординю, рішучості й твердості, що улягають не людському, а лише Божественному, і свідчення могутності Божої Мудрості, яка веде людину до єдиного справжнього щастя. 

Підготувала Марія Цьомик